Українські безпілотники вдарили по стратегічних енергетичних об’єктах Росії — Новоуфимському НПЗ та балтійському порту Приморськ. У відповідь Кремль випробовує НАТО, запускаючи дрони в повітряний простір Польщі й Румунії. Обидві історії — частини одного сценарію: війна поступово переходить на новий рівень, де економіка і символи колективної безпеки опиняються під однаковим тиском.
Яскраво й без диму: удар по «вітрині» російської нафтопереробки
13 вересня українські дрони атакували Новоуфимський нафтопереробний завод у Башкирії. Цей об’єкт із потужністю 7 млн тонн на рік вважався одним із найсучасніших у Росії. Після модернізації 2012 року він випускав бензин стандарту Євро-6 і унікальне авіапаливо РТ, яким заправляють бойові літаки нового покоління.
Влучання сталося саме по установках фінальної очистки дорогого пального. Вибухи були настільки потужними, що яскраве полум’я освітило околиці, однак диму майже не було: горіли найчистіші фракції. Для екології — менше шкоди, для Росії — мінус ключовий виробник бензину та авіапального. Урал, Поволжя та Башкирія опинилися перед загрозою дефіциту, а бойова авіація — без стабільних поставок критичного ресурсу.
Зупинка заводу означає й втрату податкових надходжень до бюджету. А в умовах війни кожна подібна втрата б’є не лише по регіональній економіці, а й по здатності Кремля фінансувати війну.
Балтійська блокада: коли танкери стають пасткою
Наступного дня українські дрони атакували порт Приморськ — головний російський нафтоналивний термінал на Балтиці. Два танкери «тіньового флоту» під сейшельським прапором були пошкоджені, частину берегових споруд зруйновано. Роботу порту призупинили на невизначений термін, а це — мінус третина російського морського експорту нафти.
Можливість швидко перекинути потоки до сусідньої Усть-Луги також сумнівна: українські дрони раніше вивели з ладу кілька насосних станцій Балтійської трубопровідної системи. У підсумку Росія отримала надлишок сировини, яку немає де зберігати й нікуди експортувати. Консервація свердловин — вимушений, але руйнівний крок: відновити їх роботу потім вкрай складно й дорого.
Усередині самої Росії дефіцит пального вже зафіксований у понад двадцяти регіонах. Найгостріше відчувається нестача високооктанового бензину. Це прискорює інфляцію і створює соціальне напруження. Для Кремля удари по нафтопереробці — це не лише про логістику, а й про політику: коли дорожчає кожен товар, невдоволення зростає навіть там, де протестувати небезпечно.
Кремль і НАТО: «випадкові» дрони над Польщею та Румунією
На тлі цих проблем Москва влаштувала інший експеримент. Російські дрони без боєзаряду залетіли в повітряний простір Польщі. Польські ППО разом із союзними винищувачами збили лише частину з них. Інші безперешкодно пролетіли територією країни. Варшава активувала статтю 4 НАТО, а альянс пообіцяв посилити місію «Східний страж» на польському кордоні.
Російська мета була очевидною: показати слабкість протиповітряної оборони, продемонструвати, що навіть найсучасніші F-35 не здатні повністю перекрити небо, і головне — посіяти сумнів у готовності НАТО захищати свого союзника. Реакція альянсу справді виглядала обережною: заяви пролунали, але реальної відповіді не було.
А наступного дня «проба пера» дісталася Румунії. Під час масованої атаки на Україну один із російських дронів зайшов у румунський повітряний простір. Бухарест підняв у небо F-16 та вертольоти, уламків не знайшли, проте інцидент зафіксовано офіційно. Це вже не перший випадок, коли російські безпілотники «зачіпають» Румунію, і кожного разу лінія між випадковістю й навмисною провокацією стає дедалі тоншою.
Чи готовий Захід відповісти
Кремль діє за зрозумілою логікою: чим слабшою виглядає реакція, тим більше спокуси повторювати атаки. Спершу — «порожні» дрони, далі — «випадкове» влучання по складу чи військовій частині в країнах Балтії чи Польщі. Головна мета — дискредитація п’ятої статті НАТО, яка передбачає колективний захист. Якщо Росії вдасться довести, що альянс не готовий реагувати навіть на прямі провокації, це стане одним із найсерйозніших стратегічних успіхів Кремля за десятиліття.
У цій ситуації рішуча відповідь має бути не лише словесною. Польща чи інші східні члени НАТО можуть вдатися до асиметричних кроків — наприклад, формально не перешкоджати польоту українських ударних дронів над своєю територією в напрямку Калінінграда. Це дозволить уникнути прямої конфронтації, але водночас надішле Москві чіткий сигнал: кожен проліт її дронів над країнами НАТО матиме конкретні наслідки.
Удари по Новоуфимському НПЗ та Приморську показали: навіть два безпілотники здатні вивести з ладу ключові елементи російської економіки. Паралізовані логістичні вузли, дефіцит бензину в регіонах, зростання інфляції — це не абстрактні наслідки, а щоденна реальність для мільйонів росіян.
Паралельно Кремль прагне довести, що НАТО не здатне діяти. Але кожна подібна провокація підштовхує альянс до необхідності зробити вибір: залишитися на рівні заяв чи продемонструвати, що колективна оборона — це не порожня формула. Українські дрони вже показали, що дешеві технології можуть ламати дорогі системи. Тепер слово за Заходом: чи готовий він довести, що його гарантії коштують більше, ніж гучні назви операцій.