Близько 201 мільйона років тому на території сучасної Європи спалахували масштабні пожежі, які могли повторюватися протягом сотень тисяч років. Дослідники припускають, що після вулканічних вивержень і масового вимирання поширенню вогню сприяли папороті, які швидко заселяли вигорілі ділянки та ставали паливом для нових пожеж.
Про це пише WION .
Міжнародна група науковців під керівництвом геологів Утрехтського університету дослідила сліди давніх пожеж на північному заході Європи. Вони пов’язали період високої пожежної активності з масштабними змінами клімату та рослинності на межі тріасового і юрського періодів.
У той час розпочався розпад суперконтиненту Пангеї. Цей процес супроводжувався потужними вулканічними виверженнями, зокрема в районі Центрально-Атлантичної магматичної провінції.
Вулкани викидали в атмосферу великі обсяги вуглекислого газу. За оцінками дослідників, середня глобальна температура могла підвищитися на 5–10 °C. Зміни довкілля супроводжувалися масовим вимиранням, під час якого зникло близько 76% видів наземних і морських організмів.
Після загибелі лісів звільнені території почали швидко заселяти папороті. Саме ці рослини, за припущенням учених, могли підтримувати тривалий цикл повторних пожеж.
Щоб перевірити цю гіпотезу, дослідники пробурили чотири свердловини та вивчили давні донні відкладення. Один зі зразків підняли з глибини майже 640 метрів.
У відкладах шукали викопне деревне вугілля та органічні сполуки, що утворюються під час горіння. Ці сліди допомагають визначити, коли на певній території виникали пожежі та наскільки інтенсивними вони були.
Порівнявши зразки з іншими свідченнями давніх загорянь, науковці виявили зв’язок між високою пожежною активністю та масовим поширенням папоротей. Потемніння викопних решток також збігалося з періодами інтенсивного горіння.
Папороті могли не лише виживати після пожеж, а й створювати умови для наступних загорянь. Деякі їхні види здатні відновлюватися завдяки підземним частинам, навіть коли листя та стебла знищує вогонь.
Після пожежі такі рослини швидко займали звільнену територію. Згодом їхня надземна частина висихала й могла ставати паливом для нового загоряння. Коли вогонь знову знищував рослинність, папороті відростали та повторно заселяли ділянку.
Головний автор дослідження Бас ван де Схотбрюгге пояснив, що папороті в цьому сценарії були не просто рослинами, пристосованими до пожеж. Вони також могли підтримувати подальше поширення вогню, забезпечуючи нові запаси рослинного палива.
За оцінками науковців, період такої повторюваної пожежної активності міг тривати від 40 тисяч до 300 тисяч років після початку масового вимирання.