Президент РФ Володимир Путін не демонструє готовності до компромісного завершення війни проти України, а обмежені територіальні поступки навряд чи відповідатимуть його цілям. В Atlantic Council вважають, що для Кремля ключовим залишається не лише контроль над окремими територіями, а й прагнення визначати майбутнє всієї України.
Про це пише Atlantic Council.
Президент України Володимир Зеленський раніше також відкидав припущення, що передача Донбасу Росії автоматично приведе до завершення війни. За його словами, Путіну потрібна не додаткова територія, а контроль над Україною.
В Atlantic Council пов’язують таку позицію Кремля з багаторічними заявами Путіна про Україну та розпад Радянського Союзу. Російський президент неодноразово називав росіян та українців «одним народом» і ставив під сумнів окремішність української державності.
Саме тому можливе врегулювання за нинішньою лінією фронту, на думку авторів, не обов’язково відповідатиме цілям Москви. За такого сценарію Росія зберегла б контроль приблизно над п’ятою частиною території України, тоді як більша частина країни залишалася б поза її впливом.
Atlantic Council також звертає увагу на умови, які Москва висуває у контексті можливого мирного врегулювання. Серед них — відмова України від вступу до НАТО, обмеження її військових можливостей і неприйняття європейської військової присутності після завершення бойових дій.
Путін неодноразово виступав проти розміщення європейських військ в Україні. За оцінкою Atlantic Council, такі вимоги свідчать про прагнення Росії отримати значний вплив не лише на зовнішньополітичний курс Києва, а й на його безпекові рішення.
Окремим фактором автори називають внутрішню трансформацію Росії в умовах війни. Воєнні витрати, мобілізація економіки та мілітаризація суспільства стали важливою частиною нинішньої моделі російської держави.
Припинення бойових дій, за цією оцінкою, могло б поставити перед Кремлем нові внутрішні проблеми. Серед них — повернення великої кількості військових із фронту та необхідність перебудовувати економіку й політичну систему після тривалого воєнного періоду.
Atlantic Council проводить паралелі з радянським досвідом після війни в Афганістані, коли частина ветеранів опинилася втягнутою у соціальні та кримінальні проблеми на тлі розпаду СРСР. Автори вважають, що подібних ризиків у Москві можуть прагнути уникнути.
У підсумковій оцінці Atlantic Council припускає, що за відсутності можливості досягти максимально широких цілей Путін може віддати перевагу продовженню війни на невизначений термін, а не компромісному врегулюванню.