Вчені Массачусетського технологічного інституту (MIT) знайшли пояснення давній загадці Місяця — чому його породи демонструють ознаки сильного магнетизму, хоча нині він не має власного магнітного поля.
Нове дослідження, опубліковане в Science Advances, показує: на ранніх етапах існування Місяць мав слабке магнітне динамо в розплавленому ядрі. Однак саме зіткнення з масивними астероїдами ненадовго, але різко посилювали це поле, залишаючи “заморожені” магнітні відбитки в породах, особливо на зворотному боці супутника.
Як це працювало
Моделювання показало, що після удару масштабу басейну Імбрію на ближньому боці утворювалася гігантська плазмова хмара. Вона обтікала Місяць і концентрувалася на протилежній стороні, тимчасово посилюючи слабке поле приблизно на 40 хвилин — достатньо, щоб породи зафіксували сплеск.
“Є значні частини місячного магнетизму, які досі не пояснені. Але більшість сильних полів можна зрозуміти саме цим процесом”, — пояснив аспірант MIT Ісаак Нарретт.
Дослідники також з’ясували, що сейсмічні хвилі від ударів змінювали орієнтацію електронів у породах, “замикаючи” миттєве посилення. Професор Бенджамін Вайс порівняв це з колодою карт, які падають у магнітному полі та вирівнюються в новому напрямку.
Подвійна природа місячного магнетизму
Результати підтверджують, що магнетизм Місяця має подвійне походження: слабке динамо створювало базове поле, а астероїдні удари підсилювали його.
“Ми кажемо, що це трохи і того, і іншого. І це гіпотеза, яку можна перевірити”, — зазначила співавторка Рона Оран.
Що далі
Майбутні місії, включаючи програму NASA Artemis, можуть взяти зразки порід на зворотному боці Місяця, щоб перевірити нову теорію. Вчені вважають, що розуміння магнітних записів допоможе не лише відтворити історію Місяця, а й пояснити роль астероїдних ударів у формуванні магнетизму інших планет Сонячної системи.