Про що найбльше шкодують 90-річні люди: психолог назвав найпоширеніші відповіді

Похилий вік часто пов’язують із мудрістю. Хоча ми упевнено можемо із цим посперечатися, дивлячись на витівки деяких світових лідерів вельми поважного віку, в одному немає сумнівів: з висоти прожитих років краще видно власні помилки минулого.

Дипломований психолог Лахлан Браун провів міні-соцопитування серед людей старшого віку (90 років і більше): яких помилок вони припустилися вже після виходу на пенсію. Загалом Брауну вдалося опитати 20 людей, і більшість відповідей були схожими. Результатами цього міні-опитування психолог поділився на сторінках видання Veg Out.

Відмова від фізичної активності

Це було найпоширенішою скаргою, каже Браун. Майже всі, з ким він розмовляв, зізналися, що вдалися до “добровільної бездіяльності”, наслідком якої стало швидке ослаблення організму в цілому.

“Я думав, що сімдесят – це вже старість. Тож я поводився як старий. Припинив ранкові прогулянки, перестав плавати. До вісімдесяти моє тіло забуло, як правильно рухатися”, – розповів один із опитаних.

Відмова від саморозвитку

“У мене раптом з’явився весь цей час. Але замість того, щоб глибше зануритися в те, що надає сенсу моєму життю, я просто дивився телевізор і хвилювався про речі, які не міг контролювати”, – зізнався пенсіонер, який колись був учителем.

Економія грошей

Багато літніх людей зізнаються, що насправді мають більше грошей, ніж можуть витратити. Опитані Брауном розповіли, що за звичкою продовжували економно розпоряджатися грошима, відкладаючи їх на майбутнє, хоча вже вийшли на пенсію. Дехто тепер жалкує, що відмовляв собі у туристичних мандрівках і походах до ресторанів, коли здоров’я це дозволяло.

“Я відкладав кожну копійку у свої вісімдесят і дев’яносто. Але тепер я не можу подорожувати, не можу їсти те, що хочу, ледве можу вийти з цієї кімнати. На що ж я відкладаю зараз?” – пояснив один чоловік.

Не розказані спогади

90-річні скаржаться, що забули багато деталей свого життя. Однак визнають, що пам’ятали їх ще років 20 тому, але не розповідали своїм дітям та онукам. Це втрачений досвід, яким треба було поділитися.

“Мої онуки не знають, хто я насправді. Вони знають мене як бабусю, але не знають про мої пригоди, мої труднощі, як я познайомилася з їхнім дідусем, яким було життя до їхнього народження”, – зізналася одна жінка, зі сльозами на очах.

Не пробачені образи

Це одна з речей, за якою ховається найбільший емоційний тягар 90-літніх. Опитані Брауном старі згадували братів і сестер, дітей та давніх друзів, з якими вони посварилися багато років тому.

“Я не розмовляла зі своїм братом двадцять років. Я навіть не пам’ятаю, через що ми посварилися”, – сказала одна жінка.