Україна вимушена шукати в Євросоюзі альтернативи Starlink – адже ризик його відключення залишається через нестабільні відносини зі США. Якими можуть бути європейські альтернативи Starlink і як ЄС намагається розвивати свою космічну галузь – читайте в матеріалі журналіста РБК-Україна Романа Кота.
Відносини між Україною та США залишаються вкрай нестабільними. Будь-якого дня на адресу українського керівництва з-за океану можуть пролунати нові звинувачення – наприклад, у тому, що це Володимир Зеленський винуватий в початку війни з Росією.
Тож за підтримки Європи Україна намагається досягнути максимальної автономності від такого непередбачуваного партнера. Однак є сфери, в яких Україна, разом із усією Європою, критично залежні від США. Зокрема йдеться про супутниковий зв’язок та розвіддані.
Starlink та його альтернативи
Вперше інформація про те, що команда Трампа розглядає можливість припинення доступу України до систем зв’язку Starlink, з’явилась наприкінці лютого – якщо Київ не прийме умови США щодо угоди про доступ до корисних копалин. Наскільки Трамп готовий іти на такі різкі кроки, показали подальші події. Після сумнозвісної сварки в Овальному кабінеті США на декілька днів призупинили військову допомогу та надання розвідданих для України.
Хоч невдовзі їх відновили, висновок з цієї ситуації очевидний – далі на США не можна розраховувати з певністю. Зрештою, вже були випадки, коли окремі термінали блокували під час виконання бойових операцій, зокрема, біля узбережжя Криму.
Розв’язання цієї проблеми має декілька вимірів. Тут і зараз – через політичний тиск і апелювання до ділової репутації американців. Після новин про можливе відключення Starlink низка європейських політиків застерегли від таких дій Ілона Маска, власника Starlink і близького соратника президента США. Особливо активною була Польща, яка профінансувала понад половину терміналів для України.
Хоча невдовзі компанія публічно заявила, що Starlink гарантує подальше надання послуг в Україні, а “будь-які чутки про протилежне категорично не відповідають дійсності”, абсолютної певності у цьому немає. Тому повним ходом йде пошук альтернатив.
“Що стосується України, ми готові тим часом підтримувати країну через GovSatCom і продовжуватимемо наші дискусії з Україною з цього приводу”, –сказав РБК-Україна Тома Реньє, речник Єврокомісії з питань технологічного суверенітету, досліджень, космосу та оборони.
Посадовець має на увазі програму урядового супутникового зв’язку Європейського Союзу. Однак, через низку технічних особливостей ця система може використовуватися обмежено. Для ширшого її застосування є можливість залучити європейські приватні компанії, які надають послуги супутникового зв’язку.
Перш за все, це Eutelsat зі своєю системою OneWeb. Компанія вже близько року надає послуги високошвидкісного супутникового інтернету в Україні через німецького дистриб’ютора, кошти для цього виділяє уряд Німеччини. Однак всіх потреб вона не може закрити.
“Якби ми захотіли взяти на себе всю потужність зв’язку для України та всіх громадян, ми б не змогли цього зробити. Давайте просто будемо дуже чесними”, – зазначила генеральна директорка Eutelsat Єва Бернеке в коментарі Politico. Але, на її думку, компанія може забезпечити можливості для деяких критично важливих для України сфер.
Військовослужбовець ЗСУ під час викристання Starlink (фото: Getty Images)
Завдяки співпраці з міжнародними партнерами та донорами Україна отримала понад 50 тисяч терміналів Starlink, повідомив на початку квітня міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров. Eutelsat може поставити лише 5 тисяч терміналів за кілька тижнів і ще 5 тисяч протягом року, якщо на це дасть дозвіл Євросоюз, повідомляє The Wall Street Journal.
Наразі ж в Україні функціонує близько тисячі терміналів OneWeb. До того ж вони більші за розміром і значно дорожчі порівняно зі Starlink – початкова ціна становить від 3200 доларів, тоді як термінали Starlink коштують менш як 400 доларів.
За офіційними даними, мережа Starlink складає близько 7 тисяч супутників, тоді як флот Eutelsat – 600. Мережа Маска може запропонувати пропускну здатність даних для України у 23-490 разів більшу, ніж Eutelsat, залежно від сценаріїв використання.
“Якщо Starlink можна масштабувати, тобто просто виводити на орбіту більше і більше супутників, у випадку із EUTelsat це так не працює. Вона розрахована на фіксовану кількість супутників на орбіті”, – сказав РБК-Україна експерт ринку телекомунікацій Роман Хіміч.
На практиці це означає меншу кількість користувачів та нижчу швидкість передачі даних. “Starlink має ємність мережі, що на порядок, якщо не більше, перевищує все те, що є в конкурентів. Тобто, будь-яка альтернатива означатиме, що буде суттєво зменшена кількість споживачів на українській території і швидкість передачі даних для кожного з них, і сукупної, і для кожного окремо”, – зазначив експерт.
Разом з тим, навіть погана альтернатива все одно є альтернативою. За словами Хіміча, окремі військові частини – але не всі – вже подбали про дублювання каналів зв’язку.
“Розумні люди про це давно вже думали і вже підготувалися, тому що на полі бою Starlink в принципі і не повинні бути унікальними через низку факторів. Резервні канали зв’язку не такі потужні, не такі зручні, але це можна зробити, і в деяких частинах вони існують. Тому у випадку вимикання Starlink бодай частина українських військових зможе оперативно або миттєво перейти на резервні канали зв’язку”, – сказав виданню Хіміч.
Водночас у тих частинах, які заздалегідь про це не потурбувалися, можуть виникнути проблеми. Тож за словами експерта, після появи новин про можливе блокування Starlink на ринку помітне пожвавлення, зросла зацікавленість в альтернативах, але все впирається у наявні обмеження.
Європейський космос – який стан справ?
У довгостроковій перспективі Євросоюз планує розгорнути повноцінний аналог Starlink. “Єврокомісія визнає стратегічну важливість суверенної, безпечної та надійної можливості європейського супутникового зв’язку для стійкості та автономії ЄС, отже, дуже швидкий розвиток IRIS²”, – повідомив РБК-Україна Тома Реньє. Це багатоорбітальне супутникове сузір’я, яке має забезпечувати роботу захищеної інфраструктури зв’язку для урядових органів і агенцій ЄС. За його словами, наразі тривають дискусії на рівні ЄС, з державами-членами та промисловістю.
Для цього наприкінці минулого року Єврокомісія уклала рамковий контракт із консорціумом SpaceRISE. Його складають три провідні оператори супутникового зв’язку – SES SA, Eutelsat SA та Hispasat S.A.. Однак система ще знаходиться на етапі розробки. Запуск перших супутників планується до 2027 року, а повна операційна спроможність очікується до кінця 2020-х.
Щодо ж стосується військової сфери та американських розвідданих, в Європі можна говорити лише про часткову їх заміну.
“Стратегія НАТО передбачає не спільне використання, а долучення даних з національних супутників. Ці дані для потреб альянсу об’єднані в тому плані, що їх надають США та європейські країни, а потім їх обробляє Об’єднаний космічний центр, який знаходиться на відомій базі Рамштайн”, – сказав виданню незалежний експерт з питань космічної діяльності Андрій Колеснік.
За даними UCS Satellite Database, у розпорядженні США станом на 2023 рік було до 300 супутників військового та подвійного призначення. Водночас країни Європи мали до 70 таких супутників.
Чому Європа відстає від США
Здатність Європи надолужити це відставання залежить від того, чи вона зможе виводити на орбіту нові супутники. А з цим на континенті донедавна були великі проблеми. У 2024 році Євросоюз здійснив лише 3 запуски ракет-носіїв. Для порівняння, США – 156, Китай – 68, і навіть Росія – 17.
Така ситуація склалася через проблеми із ракетоносіями більшості типів. Загалом, вони відрізняються за вантажопідйомністю та здатністю підіймати супутники на певну висоту, сказав РБК-Україна Андрій Колеснік. Так, через повномасштабне вторгнення Росії Євросоюз перестав використовувати російські ракети-носії середнього класу “Союз”.
“Що стосується легкого класу, то ракета-носій “Vega” також зазнавала аварій, як і її модифікована версія “Vega C”, яка не один раз вибухала під час запусків. Таким чином тимчасово була припинена експлуатація ракет легкого класу”, – пояснив Колеснік.
Ракетоносії важкого класу “Ariane 5” застаріли і більше не виробляються, а нові, “Ariane 6”, не встигли ввести в експлуатацію.
Запуск “Vega C” (фото: Getty Images)
Втім, це тимчасові проблеми, сказав Колеснік. Перший, в цілому успішний, запуск “Ariane 6” відбувся в липні минулого року. Так само у грудні після усунення дефектів було відновлено використання “Vega C”. У Євросоюзу досі немає власних носіїв середнього класу, але цю прогалину планується закрити модифікаціями інших. Це передусім потужніша “Vega E” та “Ariane 6” у менш потужній конфігурації – A62.
Звідки гроші на космос
Європейська космічна програма може вирішувати багато завдань. Це не лише зв’язок та військові потреби, а й спостереження за погодою, навігація, та багато чого іншого. Тож у цій сфері активно працюють і приватні, і державні компанії країн-членів ЄС. Як і в США, європейські компанії є переважно приватними. Але вони не були створені з нуля, а часто приватизовані. Разом з тим, держави, як правило, зберігають у них блокуючий пакет акцій. Зокрема, цим шляхом пішли Італія та Франція.
Відповідно, і кошти можна брати з різних джерел. Приміром, фінансування проекту IRIS² будуть забезпечувати через кошти Європейського Союзу, бюджет Європейського космічного агентства (ESA) та залучення приватних інвестицій.
У січні цього року єврокомісар з питань оборони і космосу Андрюс Кубілюс заявив, що видатки на цю сферу потрібно збільшувати. До слова, ця посада у Єврокомісії з’явилася лише цього року, що свідчить про усвідомлення важливості космічних програм для ЄС.
Країни Європи забезпечують лише 11% світового державного фінансування космічної галузі – 12 млрд євро, тоді як США вкладають 64% глобального обсягу – понад 65 млрд євро. Схожа ситуація і щодо приватних інвестицій. Європа вкладає 980 млн євро, що значно менше порівняно з 3,6 млрд євро, які інвестують США, демонструючи схожий розрив.
Однак перегляд бюджетів у Євросоюзі проходить вкрай повільно. Кубілюс підкреслив, що Єврокомісія розраховує досягти угоди про нове фінансування космосу у наступному довгостроковому бюджеті (на 2028-2034 роки), який обговорюватиметься з літа цього року.
Головною ж проблемою “європейського космосу” залишається те, що ракети-носії є де-факто одноразовими, хоч окремі компоненти і можна використовувати повторно. А це збільшує вартість виведення вантажу на орбіту.
“Ілон Маск вирішив кілька завдань, які до нього ніхто не спромігся вирішити. В першу чергу він довів до комерційної експлуатації систему багаторазового запуску і повернення ракет-носіїв, що зумовило своєю чергою прийнятну вартість виводу на орбіту одного кілограма корисного навантаження”, – сказав РБК-Україна експерт Роман Хіміч.
Поки це відставання зберігається, європейським компаніям вкрай важко конкурувати з американськими, а створення своїх аналогів може вийти в рази дорожчим. Тож вихід – у ретельному плануванні і розумінні, що саме потрібно в межах доступного бюджету.
Протягом найближчих років Європейська космічна програма, без сумніву, отримає розвиток, що означає перспективи і для України. “Це ракетні двигуни, це системи терморегулювання космічних апаратів, наприклад, це електричні двигуни для космічних апаратів”, – підкреслив Андрій Колеснік.
За його словами, це ті сфери, у яких Україна залишається конкурентоспроможною попри війну. Надалі вони дозволять українським компаніям бути залученими до європейських космічних проектів, хоч і не на перших ролях.
При написанні матеріалу використовувались заяви європейських та американських посадовців, публікації The Wall Street Journal, Bloomberg,Science Business, Handelsblatt, UCS Satellite Database, коментарі Томи Реньє, Романа Хіміча та Андрія Колесніка.