Середньовічні міста Європи потерпали від смороду, проте їхні мешканці регулярно милися, користувалися милом і навіть мали менше карієсу, ніж люди в XIX столітті. Головними джерелами неприємних запахів були не немиті городяни, а ремісничі майстерні, відходи м’ясників та відкриті стічні канави.
Вулиці Лондона, Парижа та Флоренції XIV століття були сповнені запахів, які сучасній людині здалися б нестерпними. Особливо важко було перебувати поблизу майстерень, де обробляли шкури тварин.
Чинбарі використовували для розм’якшення шкур суміш собачих випорожнень, сечі та гнилого мозку тварин. Обробка тривала тижнями у відкритих чанах, тому навколо таких майстерень постійно стояв сильний сморід.
Не менше забруднювали міське середовище м’ясники. Попри суворі правила, які встановлювала міська влада, вони нерідко викидали кров, кістки та нутрощі забитих тварин у відкриті стічні канави або річки.
Для прибирання людських відходів існувала окрема професія. У Лондоні XIV століття чистильники вигрібних ям, яких називали гонгфермерами, працювали вночі та вивозили нечистоти за межі міських мурів. Через складність і неприємні умови таку роботу оплачували досить високо.
Водночас поширене уявлення про середньовічних людей, які майже ніколи не милися, не відповідає описаним побутовим звичкам того часу. Мешканці міст регулярно вмивали обличчя та мили руки перед їдою, адже їжу переважно брали руками.
У великих європейських містах працювали громадські лазні. Наприклад, у Парижі XIII століття їх налічувалося понад 30. Для миття використовували мило, яке виготовляли з тваринного жиру та деревної золи.
Занепад культури купання відбувся значно пізніше, у XVI столітті. Тодішні лікарі помилково вважали, що гаряча вода відкриває пори шкіри, через які в організм можуть проникати міазми, пов’язані, за їхніми уявленнями, із чумою та сифілісом.
Не менш поширена помилка стосується середньовічної кухні. Існує твердження, що кухарі щедро додавали перець, гвоздику та інші спеції до зіпсованого м’яса, аби приховати його неприємний запах. Насправді імпортні прянощі були надзвичайно дорогими й доступними переважно заможним людям.
Фунт шафрану міг коштувати стільки ж, скільки кінь. Ті, хто мав гроші на корицю чи мускатний горіх, могли дозволити собі й свіже м’ясо, зокрема оленину, яловичину або фазана.
Прянощі слугували ознакою високого становища в суспільстві. Крім того, відповідно до тогочасної гуморальної медицини, їх використовували для врівноваження властивостей різних продуктів.
Раціон більшості європейських селян був значно простішим. Основною стравою часто ставав потаж — густа юшка, яку повільно варили з вівса, гороху, бобів і сезонних овочів, зокрема капусти та цибулі-порею.
М’ясо на столі бідняків з’являлося нечасто. Переважно це була солона або копчена свинина, тоді як заможні люди могли дозволити собі значно різноманітніше харчування.
Цікавою особливістю середньовічних трапез були тренчери — товсті скибки черствого грубого хліба, які замінювали тарілки для м’яса та соусів. Після їди такі шматки, просякнуті жиром, нерідко віддавали слугам або роздавали жебракам.
Ще один міф стосується питної води. Середньовічні європейці не відмовлялися від неї на користь пива через нібито повну непридатність усіх джерел водопостачання. Вони розрізняли забруднену воду з міських канав і чисту джерельну воду, яку регулярно пили.
Водночас слабкий ель із вмістом алкоголю близько 1–2% справді був поширеним напоєм. Його цінували, зокрема, за калорійність: для селян, які працювали в полі протягом усього дня, він слугував додатковим джерелом вуглеводів та енергії.
Не менш несподівані відомості про середньовічний побут отримали дослідники людських останків. Біоархеологічний аналіз поховань на лондонських цвинтарях часів Чорної смерті показав, що зуби людей тієї епохи були здоровішими, ніж у їхніх нащадків у XIX столітті.
Однією з причин була відсутність рафінованого цукру в повсякденному раціоні, завдяки чому карієс траплявся рідше. Проте середньовічні люди мали іншу проблему із зубами: вони сильно стиралися через кам’яний пил, який потрапляв у борошно під час перемелювання зерна жорнами.