Під час повітряних тривог і обстрілів дитина може реагувати не лише на саму небезпеку, а й на поведінку дорослих поруч. Психологиня радить батькам спочатку впоратися з власною тривогою, а потім коротко й чесно пояснювати дитині, що відбувається.
Про це пише психологиня в ефірі телеканалу «Дім».
Діти помічають напруження дорослих навіть тоді, коли ті намагаються нічого не говорити. Тривожне мовчання, різкі рухи або панічна реакція на сирену можуть стати для дитини сигналом, що відбувається щось особливо небезпечне.
Саме тому перед розмовою з малечею дорослим радять за можливості стабілізувати власний стан. Спокійний голос і зрозумілі дії допомагають дитині відчути, що поруч є людина, яка контролює ситуацію.
Повністю приховувати реальність також не варто. Якщо дитина бачить напруження, але не отримує пояснення, вона може самостійно домислювати причини, і ці уявлення іноді виявляються страшнішими за коротку правду.
Говорити про війну радять простими словами й без зайвих подробиць. Наприклад, під час тривоги достатньо пояснити, що зараз потрібно перейти у безпечне місце і що дорослі роблять усе необхідне для захисту.
Відповідати варто передусім на ті запитання, які дитина ставить сама. Маленьким дітям не потрібні складні пояснення всього, що відбувається, — значно важливіші короткі відповіді та відчуття присутності дорослого поруч.
Фізичний контакт також може допомагати заспокоїтися. Обійми, спокійний голос, можливість взятися за руки або притиснути до себе улюблену іграшку дають дитині додаткове відчуття опори.
Психологиня також радить не знецінювати страх словами на кшталт «не бійся» або «все добре», якщо дитині очевидно страшно. Краще назвати її емоцію словами та запропонувати конкретну дію — разом піти в укриття, сісти поруч або обійнятися.
Під час тривалих тривог і обстрілів важливо наскільки можливо зберігати звичний ритм життя. Режим сну та харчування, знайомі ігри й щоденні ритуали допомагають дитині повернути відчуття передбачуваності та безпеки.