Під розрослими лісами і вируючими водоймами Єллоустонського національного парку ховається таємний світ, який донедавна залишався оповитим загадкою. Протягом десятиліть незліченні теорії і зловісні передбачення розбурхували уяву, натякаючи на прийдешню катастрофу, приховану глибоко під землею. Але нещодавно вчені відкрили один фактор, який змінив абсолютно все.
Про це пише Forbes.
Група дослідників з Університету Райса, Університету Нью-Мексико, Університету Юти і Техаського університету в Далласі нещодавно по-новому поглянула на магматичну систему Єллоустоуна. Під керівництвом Брендона Шмандта, професора Університету Райса, у дослідженні було використано найсучасніші інструменти сейсмічної візуалізації.
Їхня робота, опублікована в журналі Nature після великого дослідження, показала наявність різкої межі на глибині близько 3,8 кілометра під поверхнею парку. Використовуючи вібросейсмометр вагою 53 000 фунтів для генерації керованих сейсмічних хвиль і значну сітку з 600 сейсмометрів, команда зібрала скарбницю підземних даних, аналізуючи сигнали на предмет прихованих геологічних особливостей.
Досі припускали, що верхня частина магматичної камери може перебувати на глибині від 3 до 8 кілометрів, і цей діапазон залишав багато місця для спекуляцій і побоювань.
В основі їхніх висновків лежить виявлення “кришки” з частково розплавленої породи і бульбашок перегрітої рідини — конфігурація, що діє подібно до клапана скидання тиску у звичайних водопровідних системах. Замість того щоб запечатувати магму під задушливим тиском, цей багатий летючими речовинами шар дозволяє газам стабільно виходити, знижуючи ймовірність виверження.
По суті, це вбудований механізм безпеки, що не дозволяє підземній системі досягти небезпечних рівнів надлишкового тиску. Інноваційна методика отримання зображень за допомогою хвильових рівнянь зіграла вирішальну роль у виявленні цього напрочуд чіткого і ясного геологічного відбивача, показавши, що сучасні досягнення в галузі технологій отримання зображень можуть забезпечити безпрецедентну чіткість сейсмічних досліджень.
Хоча такі рідини, як водяна пара і вуглекислий газ, іноді можуть спричиняти сильні виверження, коли вони утворюють щільні бульбашки всередині магми, у Єллоустоунській системі наразі не спостерігається жодних ознак досягнення такого критичного порогу.
Вміст газу і розплаву залишається значно нижчим за небезпечну межу, що обнадіює тих, хто уважно стежить за вулканічною активністю парку. Простіше кажучи, магма схожа на пляшку з газованою водою, яку відкрили зовсім трохи: гази продовжують потроху виходити, а не накопичуватися, щоб призвести до вибуху.
Дослідники підкреслюють, що велика мережа гейзерів Єллоустоуна і вируючих грязьових котлів відіграє помітну роль у цій підземній системі вентиляції. Ці гідротермальні особливості є речовим доказом природного зниження тиску в глибокій системі, що ще раз демонструє, як поверхневі явища тісно пов’язані з прихованими процесами, що відбуваються далеко внизу.
Це відкриття пропонує новий важливий орієнтир для майбутніх моніторингових робіт. Зміни в цій багатій летючими речовинами шапці, чи то концентрація бульбашок, чи то вміст розплаву, можуть одного чудового дня послужити ранніми ознаками вулканічних хвилювань.