Інтуїтивно здається, що інтелектуальний і творчий розвиток дитини найкраще проходить в люблячій і турботливій сім’ї. Однак нове дослідження показало, що це не завжди так, пише науковий вісник The Conversation.
Ретельне вивчення цього питання показало, що багато творчих людей мали важке дитинство. Геніальні митці часто “завдячують” своїм талантом важким подіям дитинства, від яких вони рятувалися, створюючи уявні світи.
Серед відомих прикладів можна назвати таких художніх геніїв, як Вінсент ван Гог, Франц Кафка, Едгар Аллан По, Вірджинія Вулф та Шинейд О’Коннор. Усі вони зазнали негараздів у дитинстві та згодом здобули славу за великі художні здібності. На жаль, хоча це й не дивно, їхні таланти часто супроводжувалися неврозами та іншими проблемами психічного здоров’я.
Одне нещодавнє дослідження показує, що розвиток людської креативності може йти двома шляхами: або наслідування безтурботних і приємних батьківських моделей, що надихають дитину на вдосконалення, або це може бути спосіб впоратися з тривогою, що виникає через відсутність цих моделей.
Як пояснює Дональд Віннікотт у своїй основоположній книзі 1971 року “Гра та реальність”, діти борються із тривогою, заспокоюючи себе певними моделями поведінки, які тимчасово замінюють відсутність батьківської ласки чи уваги. Якщо відсутність є тривалою та складною, така поведінка продовжується і, через повторення, може перерости у творчі навички. На жаль, разом із творчістю, ці діти іноді розвивають серйозні поведінкові проблеми та мають труднощі у соціальних стосунках.
Деякі вчені вважають, що до певного рівня сімейні негаразди підштовхують дітей розвивати таланти, але після певної межі ці проблеми вже більше шкодять.