Старовинні книги виявилися несподіваним джерелом інформації про давні інфекції. На пергаменті VIII–XIV століть учені знайшли фрагменти ДНК вірусу віспи овець і змогли простежити його історію на тисячі років у минуле.
Про це пише міжнародна команда дослідників.
Науковці вивчали пергамент, виготовлений зі шкіри овець, кіз і телят. Загалом їм вдалося виявити 21 геном вірусу віспи овець, а разом із раніше знайденими археологічними зразками — відтворити близько 3500 років його еволюційної історії.
Віспа овець є заразним вірусним захворюванням, яке може швидко поширюватися серед тварин. У давніх господарствах такі спалахи могли мати серйозні наслідки, оскільки від овець залежало виробництво вовни, м’яса та молока.
Несподіваним джерелом біологічного матеріалу стали саме книги. Пергамент виготовляли з тваринної шкіри, тому разом із нею могли зберігатися генетичні сліди збудників хвороб, якими тварини були інфіковані багато століть тому.
Для вилучення ДНК дослідники використали неінвазивний метод. Поверхню пергаменту обережно натирали звичайною гумкою, а мікроскопічні частинки, що залишалися після цього, використовували для генетичного аналізу.
Такий підхід дозволяє не вирізати фрагменти з цінних рукописів. Це особливо важливо для середньовічних книг, на виготовлення яких могли йти десятки тварин і сотні окремих шматків шкіри.
Генетичні дані з пергаменту порівняли з іншими стародавніми зразками, зокрема із зубами овець, де раніше знайшли найдавніші відомі свідчення віспи овець у Євразії. До аналізу також включили сучасні штами вірусу.
Результати показали, що збудник міг відокремитися від споріднених вірусів ще приблизно у 3000 році до нашої ери. Цей період збігається з розвитком контрольованого розведення овець і формуванням більших стад.
Щільне утримання тварин могло створювати сприятливі умови для передачі інфекції та подальшої еволюції вірусу. Частіші контакти між тваринами спрощували поширення збудника всередині стад.
Сліди вірусу виявили не лише на овечій шкірі. ДНК також знайшли на пергаменті, виготовленому з телячої та козячої шкіри.
Дослідники поки не можуть точно сказати, чи означає це зараження інших видів тварин, чи генетичний матеріал потрапив на шкіру під час виготовлення пергаменту. Для остаточної відповіді даних поки недостатньо.
Окремо вчені звернули увагу на стабільність геному вірусу. На відміну від вірусу натуральної віспи, збудник віспи овець, за отриманими даними, змінювався відносно мало протягом кількох тисяч років.