Після незручної ситуації людині нерідко хочеться сховатися від інших, завантажити себе роботою або просто перестати думати про те, що сталося. Клінічна психологиня Богдана Валігура пояснила, чому уникання сорому не завжди приносить полегшення та як навчитися розпізнавати це почуття, перш ніж воно посилить емоційне напруження.
Про це пише «Шелтер Життя».
За словами психологині, перша реакція на сором часто полягає в бажанні відгородитися від власних переживань. Людина може уникати спілкування, брати на себе дедалі більше роботи або шукати інші способи відволіктися від неприємних думок.
Валігура зазначає, що дехто намагається приглушити емоції за допомогою психоактивних речовин чи снодійних препаратів. Однак відволікання не обов’язково допомагає зрозуміти, чому виник сором і що саме спричинило таку реакцію.
Психологиня порівнює невизнані переживання з непрочитаними повідомленнями в месенджері. Коли їх накопичується багато, навіть сама кількість може викликати роздратування. За її словами, схожим чином людина, яка постійно уникає власних емоцій, згодом може відчувати перевантаження та гостріше реагувати на повсякденні труднощі.
Щоб краще зрозуміти свій стан, Валігура пропонує почати з трьох послідовних дій. Перша — визнати, що вам соромно. Замість негайної спроби позбутися відчуття варто назвати його. Це допомагає не відмахуватися від переживання й звернути увагу на ситуацію, яка його викликала.
Психологиня також радить не ізолюватися автоматично після неприємного випадку. Бажання сховатися може бути сильною першою реакцією, проте самостійне визнання емоції дає змогу поступово перейти від уникання до розуміння того, що відбувається.
Друга дія — помітити реакцію тіла. Сором може супроводжуватися бажанням опустити очі, згорбитися, відвернутися або стати менш помітним. Такі відчуття й рухи допомагають розпізнати емоцію, навіть якщо людині важко одразу підібрати для неї назву.
За словами Валігури, не всіх у дитинстві вчили говорити про власні почуття. Через це дорослій людині іноді простіше спочатку помітити напруження чи іншу тілесну реакцію, а вже потім зрозуміти, яке переживання за нею стоїть. У психологічній терапії робота з розпізнаванням емоцій також може починатися зі спостереження за тілесними відчуттями.
Третя дія — з’ясувати, про що саме сигналізує сором. Психологиня пропонує не обмежуватися словами «мені соромно», а запитати себе, із чим пов’язане це почуття та яка потреба за ним стоїть.
Як приклад Валігура наводить переживання людини, якій соромно через те, що вона не перебуває на фронті. У такій ситуації важливо не лише помітити сам сором, а й зрозуміти, які думки про себе та власні вчинки його викликають.
На думку психологині, постійне роздратування, відчуття перевантаження та труднощі з реакцією на дрібні щоденні подразники можуть бути приводом звернути увагу на переживання, яких людина намагається уникати. Вона радить почати з простого запитання до себе: «Що саме я зараз відчуваю?»
Богдана Валігура — клінічна психологиня та магістр психології. У своїй практиці вона використовує когнітивно-поведінкову й діалектико-поведінкову терапію, терапію, сфокусовану на співчутті, та EMDR-терапію, працюючи з людьми, які мають діагностовані або підозрювані психічні розлади.