Звичка поливати гарячі пельмені оцтом значно старіша за радянські їдальні. У СРСР її лише зробили масовою, адже оцет був дешевим, добре зберігався і вдало підкреслював смак жирної м’ясної начинки.
Хто саме першим почав подавати пельмені з оцтом, достеменно невідомо. Найімовірніше, така подача сформувалася поступово як одна з кулінарних традицій.
Оцет використовували як кислу приправу до м’ясних страв задовго до появи радянської системи громадського харчування. Для пельменів таке поєднання виявилося особливо вдалим через контраст із жирною начинкою.
Кислинка робить смак м’яса виразнішим, а чорний перець додає гостроти. Саме поєднання оцту та перцю стало одним із найпоширеніших варіантів.
У СРСР традиція отримала друге життя завдяки їдальням і пельменним. Невеликі графинчики з оцтом можна було просто залишати на столах, а відвідувачі самі додавали стільки приправи, скільки хотіли.
Для закладів це було зручно ще й тому, що оцет дешевий, довго зберігається та не потребує складних умов зберігання.
Самі пельмені теж добре підходили для громадського харчування: їх можна було заздалегідь заготовити, заморозити, швидко відварити й одразу подати.
У старих кулінарних збірниках до відварених пельменів передбачали кілька варіантів подачі — з вершковим маслом, сметаною або слабким розчином оцту.
При цьому оцет не був обов’язковою заміною сметани. Це був окремий варіант подачі.
Сьогодні варто враховувати концентрацію столового оцту. У старих рецептурах ішлося про слабший розчин, тоді як у магазинах часто продають 9-відсотковий оцет.
Тому його не радять лити на пельмені у великій кількості нерозбавленим.
М’якший варіант — змішати оцет із водою або бульйоном із пельменів і додати чорний перець.
Також оцет можна поєднувати з олією, сіллю, перцем, зеленню або часником. У такому разі виходить соус для вмочування, де кислотність легко регулювати на власний смак.