Дослідники в Австралії хотіли відстежити переміщення п’яти сорок за допомогою GPS-трекерів, але птахи швидко зламали план експерименту. Уже протягом першої години вони почали допомагати одна одній позбуватися пристроїв.
Про це пише Australian Field Ornithology.
Пілотне дослідження проводили у Патіфік-Парадайз на узбережжі Саншайн-Кост у штаті Квінсленд. Науковці Джоел Крамптон, Селін Фрер і Домінік Потвін кілька тижнів привчали місцевих сорок до годівниці.
Після цього вони спіймали п’ятьох птахів: двох дорослих самок, одного дорослого самця та двох молодих сорок.
На кожного встановили ідентифікаційне кільце та GPS-трекер разом із кріпленням. Загальна вага конструкції становила близько 2,7 грама.
Систему спеціально зробили так, щоб її можна було зняти без повторного відлову. Біля магніту на годівниці мало роз’єднуватися слабке місце кріплення, після чого дослідники могли б забрати пристрій і отримати накопичені дані.
Також науковці хотіли перевірити можливість бездротової зарядки трекерів, щоб спостерігати за птахами довше.
Перед початком польового етапу кріплення перевірили на міцність. Однак дослідники не врахували одного сценарію — сороки можуть самі почати знімати пристрої одна з одної.
Першою позбутися трекера спробувала молода сорока. Спочатку вона намагалася дістати кріплення самостійно, а потім інший молодий птах почав його клювати.
Невдовзі до справи долучилася доросла самка без трекера. Приблизно за десять хвилин вона змогла повністю зняти кріплення з іншого птаха.
Ще дві сороки тим часом займалися тим самим неподалік. Під час спроб вони навіть впали з лінії електропередачі, після чого перелетіли на дерево й продовжили розбирати конструкцію.
Наступного дня дослідники побачили лише двох сорок із трекерами. Пізніше їм траплялися птахи з ідентифікаційними кільцями, але вже без GPS-пристроїв.
Безпосередньо вдалося побачити чотирьох сорок, які намагалися зняти трекери з інших членів групи.
Через невелику кількість птахів дослідження мало описовий характер і не дозволяло визначити, наскільки поширеною є така поведінка серед австралійських сорок.
Автори розцінили побачене як можливий прояв співпраці та здатності розв’язувати проблеми. Вони також допустили, що йдеться про своєрідну «рятувальну» поведінку, коли один птах допомагає іншому без очевидної негайної вигоди для себе.
Водночас науковці не встановили, чи спричиняли трекери дискомфорт і чи справді сороки навмисно знаходили слабке місце кріплення.
Інше можливе пояснення полягає в тому, що птахи просто намагалися прибрати незнайомий предмет під час взаємного догляду, а конструкція зрештою ламалася.
Окреме дослідження австралійських сорок, проведене раніше на 56 диких птахах із 14 груп, показало зв’язок між розміром групи та результатами у завданнях на самоконтроль, навчання, пам’ять і пристосування до нових правил.
Заплановані дані про маршрути п’яти сорок дослідники так і не отримали, зате експеримент показав, що обладнання для соціальних видів потрібно перевіряти не лише на міцність, а й на реакцію всієї групи.