Кожен смартфон, ноутбук, планшет або інший пристрій у мережі використовує IP-адресу, щоб отримувати й надсилати дані. Найпростіше її можна уявити як поштову адресу в Інтернеті, за якою мережа розуміє, куди саме потрібно доставити інформацію.
Про це пише SlashGear.
Абревіатура IP означає Internet Protocol — «інтернет-протокол». Саме цей механізм дає змогу пристроям знаходити одне одного у мережі та обмінюватися даними.
IP-адреси мають не лише комп’ютери та смартфони. Вони використовуються також планшетами, принтерами, маршрутизаторами та пристроями «розумного» дому.
Коли користувач підключається до Інтернету, IP-адреса допомагає провайдеру ідентифікувати з’єднання та передати дані саме потрібному пристрою або мережі.
Звична IPv4-адреса складається з чотирьох груп чисел, розділених крапками. Наприклад, вона може виглядати як 192.168.0.1.
IP потрібен не лише для роботи у глобальній мережі. Усередині квартири чи офісу пристрої також отримують адреси, щоб, наприклад, ноутбук міг знайти принтер або інший комп’ютер.
IP-адреси поділяються на публічні та приватні. Публічна адреса використовується для зв’язку з Інтернетом, а приватні працюють усередині локальної мережі.
Також вони можуть бути динамічними або статичними. Динамічна IP-адреса здатна змінюватися після нового підключення, тоді як статична залишається постійною.
Статичні адреси зручні, наприклад, для принтерів або інших пристроїв, до яких потрібно стабільно підключатися за однією й тією самою адресою.
IP працює разом з іншими мережевими протоколами. TCP/IP використовується для передачі даних між пристроями, а IPv4 та IPv6 є різними версіями самого інтернет-протоколу.
Окремі протоколи відповідають за різні типи обміну даними. UDP часто використовується для відеодзвінків, стримінгу та онлайн-ігор, де важлива швидкість передачі.
ICMP, своєю чергою, допомагає повідомляти про помилки з’єднання, наприклад коли пакет даних не зміг дістатися до потрібної адреси.
Більшості користувачів не потрібно запам’ятовувати або вводити IP-адреси вручну. Замість цифрових комбінацій використовуються звичні назви сайтів.
За перетворення доменного імені на відповідну IP-адресу відповідає DNS — Domain Name System. Його часто порівнюють із телефонною книгою Інтернету: користувач вводить назву сайту, а система знаходить адресу сервера, до якого потрібно підключитися.